Пам'ятай

Clark Radmila

Звечоріло...
Мати запалила свічку.
- Що це?
- Це на згадку про минуле: про сумні, страшні часи
голодні і жорстокі.
- Розкажи.
- То слухай і запам’ятовуй, щоб і дітям і онукам передав.
Та і сам, що б ще не раз згадав.

У тридцяті голод панував на Україні.
панував і катував людей.
Перетрощував життя у млині,
Не зерно молов, а душі із землею.
Плакала земля так тихо-тихо,
Глядячи, як її діти, мов свічки,
Тануть на очах.
І як крадеться лихо, крадучи надію у сльозах.
Серце крається, душа неначе мліє,
Коли спогади летять назад.
Вогник в моїй пам’яті ще тліє,
Як моя бабуся плакала "про ад".
Пекло на землі було.
По всій країні -
Тихо, як в могилі – в кожній хаті смерть.
Море горя, сліз і люди мов ті тіні:
“Їсти, тільки їсти...” - в головах гуло.
Боже, дякую Тобі...-
І мати в сльози.
Що зберіг родину в ті часи.
Україну, рідну Україну
Не віддав, не кинув, Господи!
Спасе наш, спасибі
За травицю, корінці гіркі і горобців.
Крихти хліба – царська їжа ніби…
Так було тоді, синочку.
ЇЇ голос аж тремтів.

Сину мій цінуй, що Бог дав!
Відкарбуй в душі на все життя:
Вдячне серце май і в серці Бога,
Щоб не стерло пам’ять забуття.